| березень, 2004 року № 5(49) |
Порушник правил дорожнього руху не може бути другом автоінспектора
13 лютого наказом МВС України полковника міліції Леоніда Бейчука призначено начальником ВДАІ УМВС України в Івано-Франківській області. Народився Леонід Володимирович на Житомирщині. Трудову діяльність розпочав міліціонером Народницького райвідділу внутрішніх справ . Згодом працював інспектором з адмінпрактики відділення ДАІ. У зв’язку з екологічною катастрофою у Чорнобильській зоні у 1990 році разом з родиною переїхав на постійне місце проживання на Прикарпаття. У Коломиї, яка стала рідною для Бейчуків, дослужився до посади начальника ДАІ Коломийського МВ УМВС. Службова доля була до нього прихильною, кожне нове призначення – закономірним, як і посада начальника ВДАІ УМВС в Івано-Франківській області. Він виріс в цьому колективі, йому його й очолювати. Пропонуємо увазі читачів газети ексклюзивне інтерв’ю з головним “даішником” краю.
– Леоніде Володимировичу, що сьогодні є найважливішим у роботі державтоінспекції?
– Що найбільше турбує, то це стан аварійності на автошляхах області. За січень-лютий зареєстровано 115 дорожньо-транспортних пригод, що майже на 70 відсотків більше, ніж торік. Загинуло 17 осіб, а 133 травмовано. Як не прикро, одинадцять пригод сталося за участю дітей, і є смертельний випадок.
Друге глобальне питання – дисципліна водіїв, які здійснюють пасажирські перевезення. Проїхати по обласному центру в “піковий” час – величезна проблема через те, що водії багатьох маршрутних мікроавтобусів не дотримуються правил дорожнього руху. Складається враження, що деякі автоперевізники, окрім заробляння грошей, нічого не хочуть знати. Тому наступним завданням ДАІ буде наведення порядку у пасажирських перевезеннях як серед фізичних, так і серед юридичних осіб.
Звичайно, не можна скидати з рахунку проблему боротьби з незаконними заволодіннями транспортом. З початку року в області зареєстровано 28 таких фактів. Разом з оперативними службами автоінспекція повинна захистити власників транспортних засобів від посягань злочинців на їх майно.
— Зрозуміло, що відбудуться кадрові зміни як в обласному апараті, так і в низових підрозділах.
— Звичайно, від кадрової політики залежатиме, наскільки успішно функціонуватимуть служби та підрозділи автоінспекції. Ми розпочали її з роботи міжрайонних реєстраційно-екзаменаційних відділень. Їх на території нашої області п’ять. У ході перевірок виявлено немало порушень і, що найбільш тривожно, зловживань. Тому буде проведено заміну керівників МРЕВ і тих працівників, які допускають порушення та зловживання.
— Яким чином державтоінспекція може вплинути на поліпшення ситуації на дорогах?
— Насамперед переглядаємо маршрути патрулювання, дислокацію екіпажів дорожньо-патрульної служби на аварійно небезпечних ділянках. Звісно, хотілось би збільшити щільність нарядів ДПС, але мусимо виходити з наявних можливостей. Ну й необхідно підтягувати рівень агітаційно-пропагандистської роботи серед населення, починаючи з дитячого садка і закінчуючи вищими навчальними закладами, підприємствами. Йдеться про проведення лекцій, виступів, більш ефективне використання засобів масової інформації.
— Наскільки дієвими є засоби впливу на правопорушників?
— На жаль, можливості впливу державтоінспекції на порушників правил дорожнього руху останнім часом суттєво обмежилися. Скажімо, за проїзд на червоне світло світлофора чи під заборонений знак законодавством передбачено штраф у розмірі від семи з половиною до сімнадцяти гривень. Що це за покарання, особливо якщо йдеться про злісних порушників? Додайте сюди те, що державтоінспектор не має права вилучити у порушника посвідчення водія, а законодавство не зобов’язує возити із собою паспорт, де вказана адреса. І тому при складанні адмінпротоколу відбувається така собі довірлива бесіда, під час якої чимало недисциплінованих водіїв вказують недостовірні дані про місце проживання. Суд викликає порушника, а він за вказаною адресою не проживає. Йде “відфутболювання” протоколів. Через два місяці закінчується термін розгляду адмінпротоколу, і таку людину вже не можна притягнути до відповідальності. А безкарність, як відомо, стимулює почуття вседозволеності.
— Чи можна назвати державтоінспектора партнером і помічником водія?
— Це надзвичайно актуальне питання – встановлення партнерських стосунків між працівниками ДАІ та учасниками дорожнього руху. На це ми націлюємо особовий склад на інструктажах перед заступленням на службу, нагадуємо під час перевірок на маршрутах. Після закінчення зміни командир насамперед з’ясовує в автоінспектора, скільком учасникам дорожнього руху він надав допомогу. Звичайно, переламати свідомість наших працівників, сформовану роками, одразу дуже складно, але ми над цим працюємо.
— Що хочете побажати вашим підлеглим і учасникам дорожнього руху?
— Щодо учасників дорожнього руху, то, звичайно, не допускати порушень правил. Для нас це – основне. Якщо водій дисциплінований, не допускає порушень, то у нього будуть тісні, можна сказати, дружні стосунки з автоінспектором. Якщо ж водій порушує правила, то він ніколи не зможе бути другом інспектора ДАІ.
P.S. 14 березня наш співрозмовник святкуватиме день народження. Редакція газети «Версії. Факти» бажає Леоніду Володимировичу міцного здоров’я, щастя, успіхів у нелегкій службі, а також щоб в очолюваній ним державтоінспекції було якнайбільше друзів серед водіїв та пішоходів.
на першу сторінку
Інтерв’ю брали Мирослава БЕЛДИК
та Ігор ГОЛИНСЬКИЙ.
Морозного лютневого дня в одній з калуських багатоповерхівок працівники міліції і прокуратури проводили слідчий експеримент – відтворення обстановки та обставин убивства пенсіонерки Зінаїди Мілько (прізвища потерпілої, її родичів та убивці змінено. – авт.). Худорлявий чоловік, прикутий наручниками до конвоїра, не без хвилювання розповідав і показував, як він наносив удари ножем літній жінці. А біля будинку зібралася чимала юрба. “Через Зіну не було проходу від наркоманів – страшно дітей випустити на вулицю”, – казала жінка середніх літ. “А вже два дні жодного не видно, навіть не потикаються сюди”, – вторила їй червонощока молодиця. Мешканці будинку та сусідніх багатоповерхівок були практично одностайні в оцінці події: догралася баба зі своїм нечистим заробітком…
Потерпіла довіряла вбивці
Пополудні Зіновій Габега почув несамовитий крик, від якого по спині поповзли мурашки. Чоловік відчинив вхідні двері і виглянув. Сходами з четвертого поверху йшла Зінаїда Мілько. Побачила сусіда й тільки видихнула: “Зеник!”. Жінка зігнулася, і Габега побачив, як з її тіла полилася кров. Зіновій присів, щоб взутися, як повз прочинені двері прошмигнув якийсь чоловік з натягнутою на голову курткою. Жилець устиг помітити, що він – худорлявий, з чорною бородою.
Зінаїда Мілько лежала в калюжі крові і хрипіла. Сусід забіг у квартиру, аби викликати “швидку допомогу” і міліцію. Допомога медиків жінці не знадобилася: фельдшер констатував смерть. А судмедексперт нарахував на тілі бідолашної три десятки колото-різаних ран. Було видно, що вбивця наносив удари хаотично, в різні ділянки тіла. Правоохоронці виявили сліди крові у квартирі загиблої: в спальні, в коридорі. Значить, міркували оперативники, пенсіонерка знала і довіряла убивці, якщо впустила його у своє помешкання. Поки експерти оглядали місце події, міліціонери опитували жильців будинку, мешканців прилеглих багатоповерхівок. Виявилося, що, крім Габеги, худорлявого чоловіка, котрий намагався закрити обличчя темною курткою, бачила й школярка.
Серед версій, які опергрупа почала відпрацьовувати, була “наркоманійна”. До міліції неодноразово надходила інформація, що тьотя Зіна, як її називали між собою наркомани, продає їм пігулки “дімедролу”. Отже, жінці міг вкоротити віку хтось із її клієнтів. “Схоже, що це робота Віталія Галановського”, – дізнавшись про прикмети підозрюваного, сказав колегам старший оперуповноважений калуського підрозділу боротьби з незаконним обігом наркотиків Тарас Бігун. Він тричі відправляв Галановського в “зону”, тож добре знав свого “підопічного”. Після чергового повернення з колонії Віталій жив у своєї бабусі, а потім перебрався до співжительки Руслани. Саме до неї, на вулицю Молодіжну, виїхала опергрупа у складі заступника начальника Калуського МРВ УМВС капітана міліції Віталія Ільчишина, оперуповноваженого Миколи Мельника, міліціонера Петра Лесіва та вже згадуваного Бігуна.
“Я розповім,як усе сталося”
“Віталія немає вдома, де він – не знаю”, – сказала розгублена господиня. Окрім молодої жінки, у квартирі був її малолітній син. Оперативники оглянули житло: Галановського справді не було. Те, що у помешканні живуть наркомани, видавала не лише обстановка (розкидані по хаті шприци, млинок із залишками маковиння), а й специфічний запах. “А що у пакеті?” – запитав молоду жінку Мельник і поклав на стіл об’ємистий кульок.
– Це не моє, то Віталій приніс.
Оперативник витягнув з пакета пластикові пляшки з темно-коричневою рідиною, кульок з подрібненою рослинною масою. “Макова соломка”, – сказав Тарас Бігун.
У цей час з вулиці почувся свист і оклик: “Руслано!”. Бігун виглянув у вікно: “Це – він”. Офіцер міліції сходами збіг униз. У під’їзді зіштовхнувся з Галановським. “Я притиснув його до стіни і сказав, що хочу пересвідчитися, чи має при собі “наркоту”, – згадує оперативник. – А сам обмацую одяг, де ніж”. На щастя, ножа не було. Бігун завів наркомана нагору до квартири його співжительки. В одязі був лише флакон з таблетками “дімедролу”. “Де купив, у Мілько?”. Галановський мовчав. Оперативники одразу звернули увагу на бурі плями на светрі, шапці, штанах, під нігтями наркомана. “Я вдарився головою, і з носа пішла кров”, – виправдовувався Галановський.
Їхати з оперативниками у міськрайвідділ міліції він відмовився. Коли його заштовхали в “УАЗик”, кричав, що затримують безпідставно. Спочатку не хотів розмовляти, але коли Бігун сказав, що його бачили у будинку, де сталося вбивство, якось потухнув: “Добре, я розповім, як усе сталося…”
За борг “розрахувався” ножем
За словами Галановського, він пристрастився до наркотиків ще неповнолітнім. Тоді й почав купувати у Мілько “дімедрол”. Таблетки були потрібні для підсилення дії “ширки”. У 1995 році вперше опинився за гратами – за розкрадання наркозасобів, зберігання макової соломки. Потім – ще тричі за “наркоманійними” статтями Кримінального кодексу і порушення правил адміністративного нагляду.
– Влітку 2002 року у туберкульозному диспансері (у мене – відкрита форма захворювання) я познайомився з Русланою, – розповідав Галановський. – Вона, як і я, наркозалежна. У січні в нас народилася донечка. Ми намагалися перестати колотися. У пологовому будинку Руслана вживала лише “дімедрол”, для полегшення стану. Я купував пігулки у Мілько, а їй заборонив туди ходити. Однак Руслана все одно купувала там і “дімедрол”, і “ширку”, хоча я попереджав тьотю Зіну і її сина, аби не продавали їй.
Шостого лютого я прийшов до Мілько, щоб придбати “дімедрол”. Господиня продала мені на п’ять гривень пігулок, а потім розкричалася, аби я віддав гроші й за Руслану. Мовляв, співжителька заборгувала їй 20 гривень. Тут уже й я не стримався: “А чому ви їй продаєте, попереджав, щоб цього не робили?!”
Між нами розпочалася сутичка у спальні. Мілько штовхнула мене, я впав і вдарився головою. Витягнув ніж, який носив з собою завжди для самооборони. Я сам битися не можу, а на мене часто нападали. Господиня кричала і відбивалася. Я не розумів, що роблю…
– Вона жива?
– Ні.
Галановський обхопив голову руками: “Я в тюрмі не виживу…”
Бізнес на синовій біді
Що штовхнуло колишню вчительку (до речі, судячи з грамот та заохочень у її послужному списку, досить непоганого педагога) на такий слизький і ганебний шлях? Вочевидь, аж ніяк не матеріальна скрута, бо за кілька днів до загибелі пенсіонерка поклала на депозитний рахунок у банку 14 тисяч гривень. Можливо, підступний потяг до наркотиків її сина? Володимир сам коловся і не раз відбував покарання за збут дурману, перебуває за гратами й зараз. Через місяць після загибелі матері його затримали за реалізацію “ширки”. Спочатку Зінаїда Мілько намагалася боротися із синовою хворобливою залежністю, а потім, коли побачила, що її потуги марні, мабуть, задумалася, чи можна повернути біду собі на користь. Адже шукати клієнтів не треба, вони самі приходять до сина. Пенсіонерка почала приторговувати “дімедролом” – медичним препаратом, який продається в аптеці лише за рецептом лікаря. Кримінальної відповідальності за таке не передбачено. Якщо б її притягували, то швидше за незаконне заняття підприємницькою діяльністю. Інше питання, де жінка брала стільки пігулок. На нього слідство так і не відповіло.
Пес у зачиненій кімнаті
“Мій тато – наркоман, мати – теж, вона зараз у в’язниці, – розповідь 13-річної Іринки Мілько не можна слухати без хвилювання. – Бабуся продавала наркоманам “дімедрол”. Вони приходили до нас додому, і у квартирі завжди було багато речей, які приносили бабці.
За характером бабуся – добра, жаліслива і бойова. Могла дати відсіч будь-кому, якщо її намагалися скривдити”.
Наркомани, які давали свідчення під час слідства, розповідали, що Зінаїда Мілько “обслуговувала” клієнтів у коридорі. Пігулки “дімедролу” витягувала з бюстгалтера, там же тримала й гаманець. Пенсіонерка давала “колеса” в борг, але могла й відмовити. Вона відчиняла перед бідакою вхідні двері, мовляв, іди геть. Дехто не хотів вступатися, підставляв під дверне полотно ногу. Тоді тьотя Зіна випускала з вітальні здоровенного пса, який діяв на неслухняних клієнтів краще, ніж будь-які слова. Власне, собака завжди підстраховував господиню, зачинений у кімнаті, а коли вона у суперечці підвищувала голос, одразу ж починав гавкати. Шостого лютого, коли Галановський витягнув ніж, Зінаїда Мілько не встигла випустити свого чотирилапого охоронця. Вочевидь, не сподівалася, що багаторічний клієнт віроломно нападе.
Згідний заплатити внучці
Під час слідства і суду Віталій Галановський визнав свою вину у вбивстві Зінаїди Мілько, але стверджував, що зробив це ніби уві сні.
– Моєму вчинку немає виправдання, – казав підсудний у своєму останньому слові. – І я готовий понести покарання, яким би суворим воно не було.
Апеляційний суд Івано-Франківської області під головуванням Василя Дячука визнав Галановського виним в умисному вбивстві пенсіонерки з особливою жорстокістю, незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів і порушенні правил адміністративного нагляду. І визначив кару – 11 років позбавлення волі. Окрім того, частково задоволено цивільні позови потерпілих. Так, на користь внучки З.Мілько з засудженого мають стягнути 15 тисяч гривень, а її сестри – 10 тисяч гривень моральної шкоди.
Галановський погодився з вироком, але заявив у касаційній скарзі до Верховного Суду України, що цивільний позов сестри убитої не має під собою підстав. Мовляв, крім кровного зв’язку, вона не має ніякого відношення до його жертви. А тому слід призначити цивільний позов... внучці. “Я згідний, щоб 10 тисяч було присуджено Ірині, яка єдина, на моє переконання, має право на відшкодування моральної шкоди”.
У свою чергу сестра З.Мілько теж звернулася до найвищої судової інстанції країни з касаційною скаргою. Вона заявила, що вирок надто ліберальний для Галановського, а моральна шкода – занижена. Верховний Суд залишив обидві скарги без задоволення.
на першу сторінку
Ігор ГОЛИНСЬКИЙ.
Лижник без ... голови.
Десятки відпочиваючих на лижній трасі гори Михалково, що у передмісті Косова, восьмого березня стали свідками видовища, яке можна було б побачити хіба що у фільмі жахів.28-річний косівчанин схопився за бугель працюючого підйомника, і тієї ж миті трос обвився навколо шиї лижника, сильно шарпнув його і... відірвав голову. Звичайно, буде проведене розслідування обставин трагедії, та життя молодої людини не повернеш.
Випив, закусив, обпікся...
Опіки третього ступеня всього тіла отримав п’ятдесятирічний мешканець Долини, який тепер перебуває у відділенні реанімації центральної районної лікарні. А причиною нещастя стало куріння в ліжку після добрячої дози оковитої. На жаль, обпікаються в таких випадках зазвичай і в прямому, і в переносному значенні слова. Але часто вже запізно щось вдіяти, аби порятувати захмелілого курця.
Подарунок до свята
зробили 25-річній мешканці Надвірної працівники райвідділу міліції. Вранці 8 березня, повернувшись додому, жінка побачила, що зникли відеомагнітофон, музичний центр та багато інших речей на суму понад сім тисяч гривень. Звернулася в міліцію із заявою про крадіжку, і вже через кілька годин оперативники розшукали й затримали злодія – 30-річного долинянина. Злодій сховав речі потерпілої на території дитсадка і сподівався потішити свою пасію, що мешкає в Надвірній. Натомість опинився в ізоляторі тимчасового тримання.
У храм... поживитися.
У перший тиждень весни почалося нашестя крадіїв на культові споруди. П’ятого березня з церкви села Нижнього Вербіжа Коломийського району зник сейф з Євангелієм, наступного дня з храму в Сільці Тисменицького району поцупили 15 церковних книг. А сьомого березня у селі Добровлянах Калуського району з церкви винесли два Євангелія і чашу з жовтого металу. Нещодавно правоохоронці затримали двох «любителів» сакрального мистецтва в Івано-Франківську, тож і цим нечестивцям, коли попадуться, буде непереливки.
Помінялися ролями.
Не думав – не гадав 68-річний лікар відділення травматології однієї з районних лікарень, що стане пацієнтом «рідного» відділення, не покидаючи робочого місця. А річ у тім, що сюди у стані алкогольного сп’яніння привезли 35-річного мешканця Кіровограда, який віз вантажівкою яблука і зупинився в райцентрі «перепочити». «Хворий», опираючись, штовхнув травматолога. Той упав на бетонну підлогу й отримав струс головного мозку та закритий перелом лівої плечової кістки.
Чого далеко ходити...
ДУвечері шостого березня біля школи-інтернату в обласному центрі невідомі відібрали у 30-річного іванофранківця ... 5 гривень. Горе-грабіжників затримали працівники міліції. Виявилося, що обидва вони (молодший ще школяр) живуть поблизу школи-інтернату.
на першу сторінку
Вл. інф.
28 червня 1996 року Верховною Радою України було прийнято Конституцію України. За майже вісім років дії Основного Закону до його змісту не вносилося жодних змін, хоча сама ідея конституційної реформи виникла практично відразу ж після прийняття Конституції України, і вже в 1997 році почали з’являтися перші спроби її реформування.
Потенціал Основного Закону ще далеко не вичерпаний. Разом з тим його критика є справедливою і виправданою, адже в ньому фактично закладено не баланс, а конфлікт виконавчої та законодавчої влади. Уряд практично не контролюється парламентом, а парламент не відчуває своєї відповідальності за дії уряду. Тому така модель влади сьогодні не може влаштовувати українське суспільство.
У жовтні 2002 року Президентом України було створено Комісію з проведення конституційної реформи. Проте її діяльність з різних причин виявилася недостатньо ефективною. Тож наприкінці 2002 року розпочала діяльність Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Законів України “Про внесення змін до Конституції”.
В основі започаткованої конституційної реформи знаходяться як мінімум три основні чинники. По-перше: Конституція України 1996 року приймалася в державі, в якій ще домінували принципи формування не європейської, а посткомуністичної влади. Президент України, не будучи главою уряду, фактично уособлював управління ним. Парламент не мав захищеної конституційної функції з реалізації виборчих програм політичних партій, які перемогли на виборах.
По-друге: модель політичної влади, збудована Конституцією України 1996 року, є глибоко конфліктною, не здатною в умовах перехідного періоду демократії до ініціювання компромісів. Баланс стримувань та противаг реально не працює.
І, нарешті, по-третє: після виборів народних депутатів України 2002 року було завершено будівництво перехідного періоду. Існуюча модель організації президентсько-парламентської форми влади вичерпала себе, потрібна сучасна форма державного устрою.
Сучасна конституційна реформа передбачає наступне.
Центром політичної влади в Україні стає Верховна Рада у складі 450 народних депутатів, які обираються на пропорційній основі в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі строком на п’ять років.
У парламенті за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, яка є парламентською більшістю. Коаліція утворюється протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або протягом місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції.
Проект Закону України “Про внесення змін до Конституції України” передбачає призначення Прем’єр-міністра України Верховною Радою за поданням Президента України. Кандидатура Прем’єра визначається коаліцією депутатських фракцій.
Для забезпечення стабільності процесу формування влади і її ефективності Президент України отримує додаткові повноваження щодо розпуску парламенту. Крім випадків, визначених чинною Конституцією України, це може відбутися у випадках, якщо протягом місяця у Верховній Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій або протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персональний склад нового уряду.
Законопроектом запропоновано призначення двох міністрів – оборони та закордонних справ – за пропозицією Президента України для забезпечення системи стримувань і противаг і виконання ним конституційних функцій. Президент України також вносить подання про призначення Голови СБУ.
Зміцнення позицій виконавчої влади передбачає як обов’язкову умову вплив уряду на формування та діяльність місцевих державних адміністрацій. Це сприятиме більшій відповідальності органів державної виконавчої влади, стимулюватиме проведення адміністративно-територіальної реформи. Логіка проведення політреформи робить виправданим варіант, за якого голови місцевих державних адміністрацій призначатимуться Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єра після попередніх консультацій з парламентською коаліцією.
У результаті конституційної реформи формується класична європейська система правління з вагомою парламентською складовою, з одночасним наділенням Президента України правом розпуску парламенту та участі у формуванні складу уряду. Головне, що Конституцією України закладається стабільний і життєздатний баланс усіх гілок влади. Він має не блокувати проведення необхідних суспільству реформ, не продукувати нагнітання міжвладного протистояння, а навпаки, збільшувати ресурси взаємодії, стимулювати пошуки механізмів співпраці.
на першу сторінку
Років з десять тому правоохоронці виводили на чисту воду багатьох вуличних грабіжників навіть за умов, що останніх не вдавалося затримати безпосередньо на місці скоєння злочину. Міліцейські сищики просто знали або здогадувалися, чим дихають особи, біографії яких уже були заплямовані подібними проявами. Ефективність цієї роботи не втрачена й зараз. Але біда в тому, що в коло потенційних підозрюваних дедалі частіше стали потрапляти до того випадкові люди. Нерідко студенти, школярі, підлітки з пристойних і цілком благополучних сімей. Воістину, від суми і тюрми не зарікайся.
Шукати грабіжника взимку за описом потерпілої сторони – це все одно що шукати голку в сіні. Принаймні так видавалося у Калуші, коли з січня до березня на вулицях було зареєстровано кілька десятків пограбувань поодиноких перехожих-жінок. У темну пору та ще у страху особливо не роздивишся колір очей чи візерунок на спортивній шапочці лиходія. Міліціонери вдавалися й до певних хитрощів, щоб спіймати кривдників, проте загнати їх у пастку не вийшло. Одне було зрозуміло – невідомці на скоєному не зупиняться. А раз так: слід чатувати. За кілька днів до міжнародного жіночого свята правоохоронці зробили подарунок калушанкам – таки спіймали тих, хто наводив жах на перехожих.
Фігурантами щойно порушеної кримінальної справи є двоє сільських підлітків і їхній 18-річний товариш. Поки троє друзяк дають покази, за дверима кабінету слідчого кусають лікті їхні батьки і сперечаються між собою, котрий із затриманих був ініціатором вчинення злочинів. Сперечаються даремно, позаяк кожне з їхніх чад варте свого. Інтерес у них був спільний – “валити” жінок, тобто збивати з ніг, щоб пограбувати і розділити “здобич” порівну. Спочатку у школярів не все виходило: кілька разів зупинялися за півкроку до вчинення злочину. Проте одного разу таки наважилися, а далі вже грабували безупину. Увечері 4 березня, як зізналися затримані, вони пограбували трьох жінок, вистеживши кожну з них у темному і безлюдному місці. Одній з потерпілих дісталося найбільше – її обличчя порізали ножем. У всіх інших випадках, а попередньо вже встановлена причетність сільської трійці до вчинення дев’яти пограбувань, ножа приставляли до горла потерпілих. Зазвичай грабіжники виривали з рук сумки, спустошували їх і викидали. Здобуті таким чином гроші і цінності витрачали на розваги. Кілька сумок працівники міліції вже знайшли, а тим часом затримані у письмовій формі розповідають про свої позашкільні заняття.
На жаль, подібна історія про зграю грабіжників – типова й для інших районних центрів області. Найбільша небезпека криється в тому, що підозрювати в таких діях уже можна кого завгодно – одному підлітку сподобався мобільний телефон, другому – сережки, третій наважується вчинити злочин заради кількох гривень. Зрештою, сучасні кінофільми масово “підказують”, як не треба чинити.
на першу сторінку
Василь ГУЛЬТАЙЧУК.
Це гасло приватного підприємства “ДЕСА”, що встановлює системи охоронної сигналізації, якнайкраще відображає особливості нашої ментальності, втілені у приказці “Доки грім не гряне...”. А він, цей грім, буває таким сильним, що людина роками не може оговтатися від перенесеного стресу. Начальникові технічної служби Державної служби охорони (ДСО) при УМВС в області Василеві Харишаку не раз доводилося виїжджати на місця крадіжок. Він каже, що важко описати емоційний і психологічний стан потерпілих. І річ не стільки в понесених матеріальних збитках, скільки в завданій моральній шкоді, коли людина бачить повний розгардіяш в офісі чи у власному помешканні: понищені речі, поламані меблі, подертий одяг.
Вже хоча б заради збереження власного здоров’я варто звернутися до фахівців, які повністю візьмуть на себе відповідальність за схоронність майна. Наразі найвищий показник надійності серед охоронних організацій України саме в ДСО – 99,9%. Такого коефіцієнта надійності, за словами Василя Михайловича, не має жодна з охоронних структур світу.
Довіртеся професіоналам
Обласний відділ ДСО з грудня 2002 року очолює підполковник міліції Володимир Андрійчук. Він закінчив Івано-Франківське училище міліції та університет нафти і газу. Говорить, що в нинішній час без охорони не обійтись не лише підприємцям, керівникам організацій та установ, а й фізичним особам. Тож цілком закономірно, що попит на послуги Державної служби охорони постійно зростає. Адже до них, окрім охорони об’єктів та майна усіх форм власності, монтажу охоронних та протипожежних систем, входять інкасація, супровід та охорона вантажів і перевезення цінностей, особиста охорона підрозділом “Титан” – єдиним в Україні, який має дозвіл на надання охоронних послуг з бойовою зброєю. Сама ж ДСО, на відміну від приватних фірм, наділена владними повноваженнями щодо правопорушників. До її складу входять спецпідрозділи “Варта”, 15 пунктів централізованої технічної охорони, рота і два взводи міліції для охорони особливо важливих об’єктів, елітний “Титан”.
– Для високоякісного обслуговування клієнтів, а сьогодні охороняється 703 квартири, що на 240 більше, ніж торік, держслужба забезпечена всім необхідним, – переконує Володимир Миколайович. – Це офіси, сучасні пульти централізованої охорони, автопарк, засоби зв’язку, повний арсенал стрілецької зброї. Це сучасні та надійні системи охорони, зокрема, від уже згадуваного підприємства “ДЕСА”, з яким ДСО тісно співпрацює не один рік. І це, звичайно, ретельно відібрані, добре навчені, дисципліновані професіонали, адже саме їм громадяни довіряють добробут, спокій, а часто й життя.
Розцінки на… спокій
Я не сумніваюсь у професіоналізмі працівників ДСО, але, думаю, клієнтів передусім цікавить вартість замовлень, тож не втримуюсь від запитання про розцінки. Її керівник повідомляє, що ціни – найнижчі на охоронному ринку України. А взагалі вартість монтажних та пусконалагоджувальних робіт при встановленні систем охоронної сигналізації в квартирах залежить від того, на якому поверсі квартира, як розміщені у ній балкони, вікна, двері тощо.
Згідно зі зразками кошторисів, які мені люб’язно надали у фірмі “ДЕСА”, монтаж сигналізації у двокімнатній квартирі становив 363 гривні, у двох трикімнатних квартирах відповідно 579 та 743 гривні. До цього потрібно додати вартість самих охоронних пристроїв, які теж встановлюються з урахуванням розташування помешкань. У даному випадку у двокімнатній квартирі було встановлено сповіщувачі та іншу апаратуру на суму 908 гривень. Отож безпека цієї квартири обійшлася господарям у 1271 грн. разом з ПДВ, а двох уже названих трикімнатних – відповідно у 2418 та 3124 гривні.
Може бути дорожче, а може й дешевше залежно від побажань господарів, говорить Володимир Миколайович. Крім того, здешевити встановлення охоронних пристроїв можна за рахунок взяття під охорону квартир на всій сходовій клітці або ж навіть у цілому під’їзді. На жаль, поки що у більшості випадків замовлення на обладнання сигналізацією надходять тоді, коли вже сталася крадіжка.
“Тривога” – це три хвилини до захоплення
– Івано-Франківськ – місто невелике, завдяки нашій рекламі в електронних та друкованих засобах масової інформації про ДСО знають практично всі мешканці, і все ж звертаються в основному лише тоді, коли “обпеклися”, – не приховує досади начальник служби. – Маємо ще й певні проблеми зі сплатою абонентської плати, яка становить 35–40 гривень на місяць. За ці гроші системи сигналізації підтримуються в робочому стані, ліквідовуються неполадки. У цю суму входить також приїзд наших груп затримання, якщо сигналізація спрацьовує. Ми несемо повну матеріальну відповідальність за збереження об’єктів і майна, які охороняємо. З кожним замовником підписуємо двосторонню угоду, де обумовлюються всі наші обов’язки. Якби раптом на об’єкті, який ми охороняємо, все-таки сталася крадіжка, ми змушені будемо, як юридична особа, відшкодувати всі збитки. Групи затримання, які працюють цілодобово, розподілені таким чином, що в разі надходження сигналу з певного об’єкта вони повинні прибути туди не пізніше ніж за три хвилини.
– Якщо випадково натиснули кнопку сигналізації чи ще чомусь виклик виявився фальшивим, чи несуть власники об’єктів якусь відповідальність?
– У радянські часи на них накладали штраф, а зараз такого немає. Вважаємо, що краще зайвий раз приїхати, перестрахуватися, щоб тільки не допустити якогось злочину. Адже ми захищаємо громадян не тільки від крадіжок, а й від інших неприємностей, пов’язаних з криміногенними чинниками.
Тут доречно буде сказати, що торік підрозділи ДСО Івано-Франківської області припинили майже 500 злочинів, у тому числі 27 – на об’єктах, що охороняються. Вже в січні цього року запобігли шістьом правопорушенням. Сьомого лютого затримано громадянина, який вчинив хуліганські дії щодо працівників комерційного технікуму, наступного дня після спрацювання тривожної сигналізації в кінотеатрі “Космос” затримали хулігана. 14 лютого охоронці “Титану” схопили в магазині “Делікатес” 20-річного молодика, який намагався скоїти крадіжку. Вже ці кілька фактів свідчать про те, що наші підрозділи беруть участь у затриманнях.
Нова професія – міліціонер-комерсант
Наша розмова з начальником держслужби охорони раптово перервалася. “Винним” у цьому виявився мій диктофон, вірніше, батарейки, яким захотілося “сісти” у найбільш непідходящий момент. Володимир Миколайович зреагував миттєво: викликав свого заступника, який узяв “страйкуючі” батарейки і за якусь хвилину приніс такі самі нові.
– Чи так само оперативно Ви реагуєте на заяви потенційних замовників? – не втрималася від запитання.
– Якщо від замовника надходить усна чи письмова заява, протягом трьох днів на об’єкт мають виїхати наші представники, скласти кошторис-пропозицію на встановлення системи охоронної сигналізації й обумовити терміни виконання робіт, – пояснив заступник начальника ДСО при УМВС в області Василь Харишак. – Ми працюємо за принципом самоокупності і самофінансування. Все обладнання, яке ми встановлюємо на об’єктах, сертифіковане, включене до переліку, затвердженого Центром сертифікації, і рекомендоване до використання. Звичайно, сертифікація – це додаткові витрати, але водночас це і гарантія якості. Є перелік об’єктів, які поділяються на три категорії. Відповідно до неї ми ставимо конкретні вимоги щодо встановлення відповідних датчиків та іншої апаратури. Не йдемо “на повідку” у клієнта, який вимагає встановити щось дешевше. Як правило, ця дешевизна потім вилазить йому боком. Скажімо, не так давно в обласному центрі по вул. І.Франка було розбито вітрину в об’єкті, на якому монтаж проводила одна з львівських фірм. Після тестування ми виявили, що датчики, які були там встановлені, не спрацювали. На жаль, наше законодавство відмінило ліцензування послуг щодо монтажу охоронних систем. І зараз такий монтаж можуть проводити всі кому не ліньки. Доходить до абсурду: комерсанти шукають дешевших послуг, а в результаті несуть збитки, забуваючи давню мудру приказку, що скупий платить двічі.
– Протягом якого терміну відбувається монтаж, до прикладу, у звичайній квартирі?
– Буває, що людина терміново виїжджає у відрядження чи на відпочинок. Якщо звернеться до нас вранці, то під кінець дня уже матиме встановлену і підключену сигналізацію. Сьогодні у нас функціонують дві системи: “Кронос”, яка забезпечує охорону по виділеному радіоканалу на частоті у спецдіапазоні, і система, що діє через “Укртелеком”. В другому випадку на термін підключення сигналізації впливає і робота цього підприємства.
Реклама – рушій… безпеки
Звичайно, розповідь про послуги ДСО була б неповною, якби ми не поцікавилися думкою замовників. А тому приїхали на одну з квартир в обласному центрі, де тиждень перед тим встановили сигналізацію. Господар розповів, що є постійним глядачем телепередачі “Кримінальний огляд”, яку готує центр громадських зв’язків УМВС в області. В місті не раз бачив машини Державної служби охорони. По радіо “Бойчук-студія” почув рекламу про послуги служби, а подробицями вже поцікавився в самих працівників. Довідався, що на спрацювання виїжджає воєнізована група зі службовим собакою, і вирішив обладнати квартиру системою охоронної сигналізації. Після подачі заяви впродовж чотирьох днів сигналізація була змонтована і підключена на пульт централізованої охорони. Монтаж тривав один день, ще протягом двох днів було оформлено всю необхідну документацію. Все це обійшлося йому у півтори тисячі гривень. Власник оцінив своє майно в певну суму, відповідно до якої йому нарахували щомісячну абонентну плату в розмірі 35 гривень. Якби крадіжка все-таки сталася, він має всі гарантії, що йому відшкодують збитки згідно з чинним законодавством.
А наразі коефіцієнт надійності підрозділів ДСО Прикарпаття, за словами її начальника, становить 100 відсотків. І хай він надалі залишається таким, бо за цією цифрою – наш душевний комфорт, спокій і безпека.
на першу сторінку
Ірина ШАЛКІТЕНЕ.
“БАСКО-Динамо” (Вінниця) – БК “ГОВЕРЛА” – 79-66 і 70-65
Виїзними матчами у Вінниці івано-франківці завершили попередній етап першості України з баскетболу у вищій лізі. Обидва матчі проти одного з лідерів групи “Говерла” провела достойно, проте двічі поступилася. Хоча у недільному матчі до кінця зберігала шанси на перемогу. Паралельно у столиці України дублери БК “Київ” двічі розгромили головного суперника прикарпатців у боротьбі за вихід до фінальної частини змагань – молдовський “Флоаре”. Отож після останнього туру “Говерла” випереджала іноземців на одну перемогу і небезпідставно сподівалася на кінцевий успіх. Зашкодити цьому могла тільки команда з Бендер, яка мала в запасі дві пропущені гри з незаперечним лідером групи южненським “Хіміком-2”.
Зваживши усі “за” і “проти”, фахівці зійшлися на думці, що “Флоаре” не під силу здійснити спортивний подвиг і здобути дві перемоги навіть за умов переваги свого майданчика. Утім, те, чого так побоювалися іванофранківці, сталося. Молдовська команда, судячи з рахунків (81-75 і 85-78), стрибнула вище своєї голови і, на жаль, в останню мить випередила “Говерлу”.
У таких випадках кажуть, що перемогли ті, які більше того хотіли. А чи хотіли взагалі южненські баскетболісти вчергове підтвердити репутацію команди, яка протягом усієї першості завжди грала тільки на перемогу? Напевне, це запитання залишиться риторичним, оскільки надто “запланованим” уявляється успіх представника Молдови. По-перше, доленосні матчі суперники домовилися грати після завершення першої частини змагань. По-друге, за деякими даними, між цими командами існують дружні стосунки. Тож у важку хвилину для однієї з них ця обставина могла зіграти певну роль. Хай там як, та дуже шкода, що прикарпатцям не вистачило лише одного очка, щоб не залежати від будь-яких позабаскетбольних лаштунків. І все ж не варто посипати голову попелом. У цьому сезоні “Говерла” подарувала своїм шанувальникам безліч приємних миттєвостей, змусила усіх своїх суперників рахуватися із собою, поважати себе як команду, що просто грає у красивий і результативний баскетбол. У боротьбу за 11-19 місця прикарпатці вступають фаворитами.
на першу сторінку
Василь ГУЛЬТАЙЧУК.
У розкритті особливо тяжких видів злочинів у світовій практиці важлива роль завжди відводилася роботі зі слідами біологічного походження. А за останнє десятиріччя експертиза цих слідів отримала подальший розвиток, що пов’язано, насамперед, із застосуванням генетичних і молекулярно-біологічних методів дослідження, які дозволяють ідентифікувати сліди конкретної особи, а також встановлювати спадковість певних генетичних ознак людини. Значний розвиток у галузі судово-медичних досліджень отримав метод ідентифікації, заснований на ДНК-методі ДНК-аналізу.
Унікальність цього методу полягає у можливості досліджувати навіть незначну кількість біологічного матеріалу, що особливо важливо в тих випадках, коли на місці злочину залишаються мікросліди (волосся, бризки крові та сперми).
При зародженні криміналістичних досліджень слідів крові вже тоді намагалися за формою плям крові на місці події робити висновки про скоєння злочину, застосування знарядь злочину тощо. Одними із піонерів розробки методів дослідження слідів на рубежах століть були німецькі судові медики Пауль Езеріх, Людвіг Тейхман та Пауль Уленгут.
У середині XIX століття судові медики шукали способи, які б дозволили їм точно визначити сліди крові на місці злочину або на одязі підозрюваного. Бо не кожна червона пляма є кров’ю, а її сліди можуть набувати коричневого, жовтого, сірого відтінків. Це відбувається в результаті зовнішнього впливу на сліди, такого як температура, вологість і світло, а також час. Були навіть складені таблиці з позначенням слідів крові усіх видів і кольорів, щоб шляхом порівняння встановлювати, чи є підозрілі плями кров’ю.
Складніше виявляти, чия це кров – людини чи тварини. Плями можна також було сплутати з іржею. В 1853 році Людвіг Тейхман винайшов перший надійний метод виявлення крові в слідах. При обробці плям крові оцтовою кислотою починалось утворення кристалів типової форми. Теоретично червоні кров’яні тільця людини відрізнялися від кров’яних тілець тварини за своїми розмірами. Тільки в 1901 році Пауль Уленгут винайшов спосіб як за допомогою сироватки в крові кролика можна відрізняти кров людини від крові тварини.
У нашому науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі протягом двох років успішно використовуються методики імунобіологічних досліджень в розкритті і розслідуванні злочинів. Практики, працівники оперативних служб знають, як важливо з метою встановлення істини отримати інформацію за слідами крові, слини, сперми, волосся для визначеності в кожному випадку. Неодноразово при розслідуванні вбивств саме ця інформація дозволяла встановити конкретну особу.
Лабораторія медико-біологічних досліджень з кожним роком вдосконалює свій науково-методичний та технічний рівень. Майбутнє криміналістики – саме в цьому напрямку діяльності.
на першу сторінку
Олександр ЛИШАК,
начальник НДЕКЦ УМВС
полковник міліції
Минулої неділі в Україні офіційно поновився футбольний сезон – відбулися перші півфінальні ігри у боротьбі за кубок країни. Матчі у Дніпропетровську й Одесі транслювало телебачення, тож переповідати про кубкові баталії особливої потреби немає. Натомість “В.Ф” пропонують вашій увазі бліц-інтерв’ю з безпосереднім учасником гри “Дніпро”–“Динамо” – асистентом арбітра ФІФА Василем Ольшанецьким, який проводив матч у вже звичній для себе якості лайнсмена.
– Василю Миколайовичу, наскільки складно обслуговувати матчі такої категорії?
– Самі розумієте, що до таких поєдинків треба спеціально готуватися психологічно і фізично. Тому що немає права на помилку, при тому, що в даний час за діями футбольних арбітрів стежать чи не пильніше, ніж за власне футболом. Обслуговувати такі матчі – це своєрідне випробування з дуже великим психологічним навантаженням. Узагалі я думаю, що коли судді помиляються, то це тільки через психологічні навантаження. Просто не витримують нерви.
– Ви можете розповісти про те, якими були перші хвилини в суддівської бригади вже після закінчення цієї гри?
– Немає ніякої таємниці. До суддівської кімнати зайшов інспектор і подякував нам за кваліфіковану роботу. Ми й самі вважаємо, що відпрацювали добре і, як заведено говорити, без зривів. Відтак матч пройшов на високому рівні з будь-якого погляду – і щодо суперництва команд, і щодо дій суддів.
– Чи сподівалися отримати запрошення на обслуговування котрогось з півфінальних матчів?
– Узимку судді теж серйозно готувалися до сезону. Ми мали спеціальні передсезонні збори в угорському місті Дебрецені. Працювали там досить інтенсивно і напружено, як кажуть, до сьомого поту. Там же ще раз складали іспити з теоретичної і фізичної підготовки. За підсумками тестувань було визначено певне коло арбітрів, які могли бути запрошені для обслуговування матчів найвищого рівня.
– Цікаво, як стають футбольними суддями?
– Треба любити цю гру. Колись я також грав, був і в дублі івано-франківського “Спартака”, виступав за команди обласного центру “Електрон” та “Локомотив”. На жаль, прикра травма коліна змусила полишити футбол у 28 років. Про те, що колись судитиму, й гадки не мав. Але мій добрий товариш Тарас Клим переконав спробувати. На той час він уже був арбітром. Ще колись ми грали з ним разом, і зараз мені приємно, що наша дружба продовжується й на футбольному полі. Почав обслуговувати матчі з 1988-го року. Уже третій рік, як я асистент арбітра ФІФА.
– У вас висока кваліфікація, яка дає право обслуговувати міжнародні матчі. Який порядок призначення суддів на такі ігри?
– Торік я був асистентом головного арбітра у чотирьох міжнародних матчах, позаторік – у трьох. Зазвичай з ФІФА чи УЄФА надходять виклики в федерацію футболу країни. Це вже відлагоджена система: надсилають запит, одразу авіаквитки. Скажу, що в європейських країнах ставляться до футбольних арбітрів з великою повагою, увесь час перебування там розписаний по хвилинах, регламент дотримується до найменших дрібниць. Від суддівської бригади вимагається тільки одне – кваліфіковане й об’єктивне суддівство. А це справді найголовніше, адже робота рефері на виду тисяч людей, футболістів, керівників клубів.
– З ким із українських арбітрів у полі вам працювати залюбки?
– У міжнародних матчах досі найчастіше доводилося асистувати Ігореві Іщенку. Взагалі в останні роки у нас склалася стала бригада: Іщенко – головний арбітр, Тарас Клим і я – лайнсмени. Розуміємо один одного фактично з півслова, напівжесту. Ігор Іщенко – дуже кваліфікований фахівець.
– Зрозуміло,що ви не можете коментувати дії своїх колег, а також футболістів. І все ж цікавить таке: часто доводиться спостерігати, як футболісти, м’яко кажучи, не зовсім коректні у висловлюваннях на адресу суддів?
– Вислуховувати образи малоприємно будь-якій людині. Хоча інколи можна зрозуміти гравців. Футболісти й деякі тренери в процесі гри дуже емоційні. Але після закінчення матчу заходять і вибачаються. Вважаю, що це нормально. Та трапляються й інші випадки.
– У вас великий суддівський досвід і стаж. Мабуть, були свідком і якихось курйозних ситуацій на полі?
– Курйози завжди бувають. Від них не застрахований навіть матч найвищого гатунку. Надто гарячі вболівальники вибігають на поле, випускають собак. Працівники служби охорони бігають за ними – іноді це дуже кумедне видовище. Буває, особливо навесні, що глядачі кидають сніжки. І не просто кидають, а намагаються поцілити чи в лайнсмена, чи у футболіста команди-суперника. Це все від недостатнього виховання.
– Обслуговування міжнародних матчів потребує знання іноземної мови…
– Я більше спілкуюся по-німецьки, хоча й англійську розумію. Стараюся вчити мови, адже рано чи пізно життя змушує кожну людину опановувати хоч одну іноземну. Буваючи у закордонних відрядженнях, переконався, що у розвинутих європейських країнах люди можуть спілкуватися кількома мовами. Так має бути і в нас. А щодо суддівства, то нашій бригаді таланить на німецькомовних інспекторів – австрійців, швейцарців, німців – отож розуміємося.
на першу сторінку
Василь ГУЛЬТАЙЧУК.